пресс
релиз
Приглашаем на пронзительный и захватывающий спектакль “Трамвай “Желание”” в постановке Национального академического драматического театра им. Леси Украинки. Это мировая театральная классика, глубокая психологическая драма о сложном мире человеческих чувств, травм и внутренних конфликтов. Эта постановка точно оставит след в вашем сердце.
История о столкновении миров и характеров
Спектакль “Трамвай “Желание”” от НАДТ – это адаптация одноимённой п’ьесы выдающегося американского драматурга Теннесси Уильямса, отмеченного за неё Пулитцеровской премией. Эта история выдержала множество театральных постановок в мире и успешных кино воплощений (одно из которых получило премию “Оскар”). Сам автор называл её “просьбой о понимании деликатных людей” – и именно эта интонация ощутима в каждой сцене постановки.
В центре сюжета спектакля – две сестры, Бланш и Стелла Дюбуа, чьи жизненные пути когда-то кардинально разошлись. Бланш, старшая сестра, осталась в семейном имении, пытаясь сохранить остатки прошлого, тогда как Стелла выбрала новую жизнь рядом со Стенли Ковальски – грубым, прямолинейным мужчиной с военным прошлым.
И вот Бланш Дюбуа, элегантная, модная и обеспеченная, решает навестить младшую сестру, которая живёт в трущобах Нового Орлеана. Её появление становится точкой напряжения: её утонченность, манеры и внутренние иллюзии резко контрастируют с жёсткой реальностью послевоенной жизни. Постепенно жизненное пространство наполняется конфликтами, где сталкиваются не только характеры, но и различные представления о прошлом, достоинстве, правде и выживании. Зритель вместе с героями пытается понять: где граница между реальностью и самообманом?
Спектакль, который трогает что-то глубоко внутри
Постановка отличается лаконичной сценографией, где минимум декораций лишь усиливает эмоциональное напряжение между героями истории. Пространство трансформируется вместе с внутренним состоянием героев, а главный акцент смещается на актёрскую игру – напряжённую, откровенную, местами болезненную.
В спектакле “Трамвай “Желание”” нет ничего лишнего – только обнажённые эмоции, рефлексии после пережитого, травмы и насилие, которые прорываются наружу. Эта история исследует хрупкость человеческой психики и одновременно говорит об универсальных вещах: любви, одиночестве, страхе быть непонятым. Это глубокое погружение во внутренний мир человека, где каждый зритель может узнать что-то своё.
Психологічна драма
Тривалість 2 год. 30 хв.
Режисерка – Олена Щурська
Сценографія та костюми – Пилип Нірод
Пластичне рішення – Ніна Змерзла
Звукове рішення – Владислав Тененбаум
Художник зі світла – Ігор Головачов
Помічниця режисерки – Катерина Лесик
Переклад з англійської Теодозії Зарівної
На запитання журналістів, про що п'єса «Трамвай "Жадання"», лауреат Пулітцерівської премії Теннессі Вільямс відповів: «Це прохання про розуміння делікатних людей».
Нетрі Нового Орлеану сколихнув приїзд аристократки французького походження Бланш Дюбуа. Небажана гостя зупинилась у своєї сестри Стелли та її чоловіка Стенлі Ковальські (народженого в Америці поляка).
З першої хвилини знайомства між Стенлі та Бланш зароджується головне екзистенційне протистояння.
Чим закінчиться цей турнір, що тут чекає на Бланш? «Мені сказали сісти на трамвай, який називається «Жадання», а тоді пересісти на інший – він називається «Кладовище»…», – говорить героїня.
Жага і пошук кохання – як рефлексія травми, але насильство, з яким зустрічається Бланш – теж своєрідна рефлексія приниженого.
Вистава – як спосіб подорожі найпотаємнішими кімнатами підсвідомості, аби дати відповідь на питання, як жити зі своєю вразливістю, делікатністю поруч із насильством. Вразливість – це слабкість чи сміливість бути собою, попри страх осуду та відторгнення?
Теннессі Вільямс народився у 1911 році в Колумбусі, штат Міссісіпі, де його дід був єпископальним священником. Коли через кілька років його батько, комівояжер, разом із сім’єю переїхав до Сент-Луїса, і він, і його сестра виявили, що неможливо призвичаїтися до міського життя. Теннессі вступив до коледжу під час Великої депресії, а через пару років пішов звідти, щоб влаштуватися канцелярським працівником у взуттєву компанію. Він працював там два роки, проводячи вечори за писанням. У 1938 році вступив до Університету штату Айова та закінчив курс, водночас працюючи неповний робочий день на різноманітних роботах. У 1940 році за свою п’єсу «БИТВА АНГЕЛІВ» отримав стипендію Рокфеллера. Певний час він мешкає у Французькому кварталі, спочатку за адресою Тулуз-стріт 722, де відбувається дія його п'єси 1977 року «Старий квадрат» (Vieux Carré). Протягом 1944‒1945 років його п'єса «Скляний звіринець» (англ. The Glass Menagerie) йшла в Чикаго, де мала значний успіх. Потім постановка перемістилась до Бродвею, також із незмінним успіхом.
У 1948 році Теннессі Вільямс отримав Пулітцерівську премію за «Трамвай „Бажання“», а в 1955-му за п`єсу «Кішка на розпеченому даху». Після першого успіху у критиків з'являються нові популярні на Бродвеї п'єси: «Літо і дим» (Summer and Smoke, 1948), «Татуювання у вигляді троянди» (The Rose Tattoo, 1951), «Каміно Реаль» (Camino Real, 1953).
Коли в 1950 та 1951 роках п'єси «Скляний звіринець» і «Трамвай „Бажання“» були екранізовані, твори Вільямса відкрилися для глядачів усього світу. Пізніше були екранізовані також «Кішка на розпеченому даху», за яку Вільямс отримав другу Пуліцерівську премію, «Орфей спускається» (Orpheus Descending), «Ніч ігуани» (The Night of the Iguana), «Літо і дим», «Татуювання троянди», «Скляний звіринець».
Теннессі Вільямс помер у 1983 році.
Біографія Університету Півдня
Університет Півдня, коледж ліберальних мистецтв і єпископальна семінарія з національним рейтингом, є бенефіціаром маєтку Теннессі Вільямса, включаючи авторські права на всі його роботи. Цей подарунок був зроблений як пам’ять про діда Вільямса преподобним Волтером Е. Дакіним, який навчався в університетській семінарії у 1895 році.
Меморіальний фонд Волтера Е. Дакіна використовується для підтримки Конференції письменників Севані, Конференції молодих письменників Севані та Школи літератури. Фонд також підтримує стипендії для студентів, які бажають займатися творчістю, та стипендії, які щорічно надаються початківцям ‒ драматургам або авторам. Серед цих стипендіатів – Енн Патчетт, Клер Мессуд, Тоні Ерлі та Марк Річард. До центру Теннессі Вільямса входить театральний факультет університету. Частина Фонду Волтера Е. Дакіна підтримує факультет і його театральні постановки.
Связанные события
Національний академічний драматичний театр ім.Лесі Українки
