прес
реліз
Запрошуємо на пронизливу та захопливу виставу “Трамвай “Жадання”” у постановці Національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки. Це світова театральна класика, глибока психологічна драма про складний світ людських почуттів, травм і внутрішніх конфліктів. Ця постановка точно залишить відбиток у вашому серці.
Історія про зіткнення світів і характерів
Вистава “Трамвай “Жадання”” від НАДТ – це адаптація однойменної п’єси видатного американського драматурга Теннессі Вільямса, відзначеного за неї Пулітцерівською премією. Ця історія витримала безліч театральних постановок у світі та успішних кіновтілень (одне з них отримало премію “Оскар”). Сам автор називав її “проханням про розуміння делікатних людей” – і саме ця інтонація відчутна у кожній сцені постановки.
У центрі сюжету вистави – дві сестри, Бланш і Стелла Дюбуа, чиї життєві шляхи колись кардинально розійшлися. Бланш, старша сестра, залишилася в родинному маєтку, намагаючись зберегти залишки минулого, тоді як Стелла обрала нове життя поруч зі Стенлі Ковальським – грубим, прямолінійним чоловіком із воєнним минулим.
І ось Бланш Дюбуа, елегантна, модна та заможна, вирішує відвідати молодшу сестру, яка проживає у нетрях Нового Орлеана. Її поява стає точкою напруги: її витонченість, манери й внутрішні ілюзії різко контрастують із жорсткою реальністю повоєнного життя. Поступово життєвий простір наповнюється конфліктами, де стикаються не лише характери, а й різні уявлення про минуле, гідність, правду та виживання. Глядач разом із героями намагається зрозуміти: де межа між реальністю та самообманом?
Вистава, що торкається чогось глибоко всередині
Постановка вирізняється лаконічною сценографією, де мінімум декорацій лише підсилює емоційну напругу між героями історії. Простір трансформується разом із внутрішнім станом героїв, а головний акцент зміщується на акторську гру – напружену, відверту, місцями болісну.
У виставі “Трамвай “Жадання”” немає нічого зайвого – лише оголені емоції, рефлексії після пережитого, травми й насильство, що прориваються назовні. Ця історія досліджує крихкість людської психіки та водночас говорить про універсальні речі: любов, самотність, страх бути незрозумілим. Це глибоке занурення у внутрішній світ людини, де кожен глядач може впізнати щось своє.
Психологічна драма
Тривалість 2 год. 30 хв.
Режисерка – Олена Щурська
Сценографія та костюми – Пилип Нірод
Пластичне рішення – Ніна Змерзла
Звукове рішення – Владислав Тененбаум
Художник зі світла – Ігор Головачов
Помічниця режисерки – Катерина Лесик
Переклад з англійської Теодозії Зарівної
На запитання журналістів, про що п'єса «Трамвай "Жадання"», лауреат Пулітцерівської премії Теннессі Вільямс відповів: «Це прохання про розуміння делікатних людей».
Нетрі Нового Орлеану сколихнув приїзд аристократки французького походження Бланш Дюбуа. Небажана гостя зупинилась у своєї сестри Стелли та її чоловіка Стенлі Ковальські (народженого в Америці поляка).
З першої хвилини знайомства між Стенлі та Бланш зароджується головне екзистенційне протистояння.
Чим закінчиться цей турнір, що тут чекає на Бланш? «Мені сказали сісти на трамвай, який називається «Жадання», а тоді пересісти на інший – він називається «Кладовище»…», – говорить героїня.
Жага і пошук кохання – як рефлексія травми, але насильство, з яким зустрічається Бланш – теж своєрідна рефлексія приниженого.
Вистава – як спосіб подорожі найпотаємнішими кімнатами підсвідомості, аби дати відповідь на питання, як жити зі своєю вразливістю, делікатністю поруч із насильством. Вразливість – це слабкість чи сміливість бути собою, попри страх осуду та відторгнення?
Теннессі Вільямс народився у 1911 році в Колумбусі, штат Міссісіпі, де його дід був єпископальним священником. Коли через кілька років його батько, комівояжер, разом із сім’єю переїхав до Сент-Луїса, і він, і його сестра виявили, що неможливо призвичаїтися до міського життя. Теннессі вступив до коледжу під час Великої депресії, а через пару років пішов звідти, щоб влаштуватися канцелярським працівником у взуттєву компанію. Він працював там два роки, проводячи вечори за писанням. У 1938 році вступив до Університету штату Айова та закінчив курс, водночас працюючи неповний робочий день на різноманітних роботах. У 1940 році за свою п’єсу «БИТВА АНГЕЛІВ» отримав стипендію Рокфеллера. Певний час він мешкає у Французькому кварталі, спочатку за адресою Тулуз-стріт 722, де відбувається дія його п'єси 1977 року «Старий квадрат» (Vieux Carré). Протягом 1944‒1945 років його п'єса «Скляний звіринець» (англ. The Glass Menagerie) йшла в Чикаго, де мала значний успіх. Потім постановка перемістилась до Бродвею, також із незмінним успіхом.
У 1948 році Теннессі Вільямс отримав Пулітцерівську премію за «Трамвай „Бажання“», а в 1955-му за п`єсу «Кішка на розпеченому даху». Після першого успіху у критиків з'являються нові популярні на Бродвеї п'єси: «Літо і дим» (Summer and Smoke, 1948), «Татуювання у вигляді троянди» (The Rose Tattoo, 1951), «Каміно Реаль» (Camino Real, 1953).
Коли в 1950 та 1951 роках п'єси «Скляний звіринець» і «Трамвай „Бажання“» були екранізовані, твори Вільямса відкрилися для глядачів усього світу. Пізніше були екранізовані також «Кішка на розпеченому даху», за яку Вільямс отримав другу Пуліцерівську премію, «Орфей спускається» (Orpheus Descending), «Ніч ігуани» (The Night of the Iguana), «Літо і дим», «Татуювання троянди», «Скляний звіринець».
Теннессі Вільямс помер у 1983 році.
Біографія Університету Півдня
Університет Півдня, коледж ліберальних мистецтв і єпископальна семінарія з національним рейтингом, є бенефіціаром маєтку Теннессі Вільямса, включаючи авторські права на всі його роботи. Цей подарунок був зроблений як пам’ять про діда Вільямса преподобним Волтером Е. Дакіним, який навчався в університетській семінарії у 1895 році.
Меморіальний фонд Волтера Е. Дакіна використовується для підтримки Конференції письменників Севані, Конференції молодих письменників Севані та Школи літератури. Фонд також підтримує стипендії для студентів, які бажають займатися творчістю, та стипендії, які щорічно надаються початківцям ‒ драматургам або авторам. Серед цих стипендіатів – Енн Патчетт, Клер Мессуд, Тоні Ерлі та Марк Річард. До центру Теннессі Вільямса входить театральний факультет університету. Частина Фонду Волтера Е. Дакіна підтримує факультет і його театральні постановки.
Пов'язані події
Національний академічний драматичний театр ім.Лесі Українки
