Люби мене не покинь (Театр Золоті ворота)

Вперше в Театрі на Троєщині вистава Театру Золоті Ворота «Люби мене не покинь»
на сцені – Заслужена артистка України Віталіна Біблів

тривалість: 60 хв

Віталіна Біблів, акторка: «Коли я вперше прочитала цей текст, я ревіла, як белуга. На жаль, кожна друга українська мама зараз не дочекається своїх синочків, своїх дочок. Ми домовлялись, що я не буду вмикатися, що я не буду пропускати це через себе. Але коли ти живеш в цьому постійно, коли це все поруч з тобою, неможливо не пропускати через себе.»

«Люби мене не покинь» — це документальний твір про мільйони українських жінок, які тепер обʼєднані спільним болем. Кожна має свою особисту історію, свою втрату, свій біль. Історію Каті з Києва знають лише квіти. І якби квіти могли говорити, вони розповіли б, що в березні 2022 року Катя змушена була залишити власний дім. Вдома залишився син Віталік, музикант, який, як і більшість, не розумівся на війні.
Але, як і більшість, він допомагає.
Він допомагає тваринам.
Він хоче піти добровольцем в армію.
Він вже декілька днів не виходить на звʼязок…

«Моя найбільша любов, мій син… Ми досі подумки розмовляємо, не припиняється наш діалог…»

«Це колаж реальних історій, які я почула в перший місяць повномасштабного вторгнення дорогою до Франції, а потім і у Франції. Це новини, які ми всі бачили. Це свідки, яким вдалося врятуватися. Це тотальний, колективний біль. Ми всі стали однією мамою, яка понад усе турбується про одну дитину, наче уособлюючи в ній майбутнє життя, яке або продовжуватиметься, або ні. І не завжди зрозуміло, від чого це залежить: від зусиль, обставин або долі. Описане вже відбулося, але ще не пережите, ще не усвідомлене, ще болить. І такий спосіб — публічно оголосити про біль — важливо для подальшого пошуку відповіді на питання: як з цим тепер жити. Із втратами, зі змінами і так — день за днем», — драматургиня Ольга Анненко.

«Більше 8 мільйонів українців зараз знаходяться за кордоном. У кожного, хто залишився і хто поїхав, є своя історія. Твій мозок, твоя душа, твоє серце — залишаються вдома, в Україні. І тобі важко таким чином розподілитися: фізично ти знаходишся в одному місці, а душевно, морально, головою, серцем, всім — в іншому. Думаю,що нам важливо чути і розуміти один одного. Не втрачати зв’язок. Це наша спільна праця, за нас це ніхто не зробить. Пам’ятати і поважати історію кожної. Історію кожного!» — Таня Губрій, режисерка.

У виставі використовуються відеофрагменти вибухів, звуки повітряної тривоги та документальні кадри, що можуть травмувати.

драматургиня Ольга Анненко
режисерка Таня Губрій
художниця-постановниця Ольга Троян
музичне оформлення Богдан Лисенко, Владислав Оніщенко
відео контент Юлія Остроушко